Піклування про себе все ще не є звичною частиною нашої психологічної та соціальної культури.
Багато в чому через те, що цьому просто не було місця в нашому дитинстві, у дитинстві наших батьків і батьків наших батьків. А саме досвід формує наше уявлення про «норму».
Тому в моменти, коли ми відчуваємо потребу у піклуванні, можуть з’являтися сором або провина. Ми можемо відмовляти собі в підтримці, щоб не виглядати «поганими» чи «егоїстичними». Бо саме так нерідко називали наші спроби обирати себе в дитинстві та юності — у той час, коли формувалися наші базові уявлення про світ і про себе в ньому.
Але самопіклування — це не про те, щоб обрати себе замість інших. Це про те, щоб враховувати себе поруч з іншими. Не виключати себе з кола тих, про кого ми турбуємось, кому віддаємо тепло і любов, кого відчуваємо як цінність.
Самопіклування — це завжди доречно і завжди на часі. Здатність враховувати себе робить нас сильнішими та щасливішими. Це про внутрішню опору і про зрілу здатність бути в контакті — і з собою, і з іншими, відновлюватися, щоб продовжувати реалізовувати цінності.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах Проєкту «Імпульс: розширення можливостей громадянського суспільства для стійкості та відновлення України», що реалізовується завдяки фінансуванню Норвегії (Norad) та Швеції (Sida), у партнерстві з Фондом Східна Європа. Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Уряду Норвегії та Уряду Швеції.
