Сьогоднішній день, як і попередні 365 — про великий біль і ще більшу міць. Ні за 3 дні, ні за 2-3 тижні нас підкорити не вдалося й ніколи не вдасться. І за це ми маємо вам подякувати.
Людям, які захищають наше сьогодення й майбутнє зі зброєю в руках.
Які не втрачають віри, навіть втративши найцінніше.
Які допомагають захищати і переживати втрату.
Які діляться ресурсом, часом останнім, розуміючи, що спільна відповідальність складається з персональної.
Які роблять життя — життям: продовжують розвивати культуру та бізнес, піклуються про довкілля, підтримують вразливіших, створюють красу і несуть любов.
Які, попри біль, страх і невизначеність, зробили правильні висновки, віднайшли себе, повернули собі свою мову, історію, ідентичність.
Які весь цей рік були й лишаються з нами, по мірі спільних сил виправляючи несправедливість, із якою довелося зіштовхнутися.
Яких із нами більше немає, яких не повернути жодними духопідйомними словами, і заради яких ми мусимо йти до кінця, навіть коли здаватиметься, що шансів немає.
Саме так і здавалося багатьом із нас рік тому, хіба ні?
Ми навіть не уявляємо, скільки насправді втратили за цей час, скільки ще триватиме війна і як довго нам болітиме після неї. Але сила, яку ми нарешті усвідомили та прийняли, залишиться з нами назавжди. Ця сила — і є всі ми, й ми переможемо. Слава Україні!