Чи знали ви, що більшість глухих, які дивляться телевізійні новини із сурдоперекладом, насправді також не розуміють, про що йдеться? Чому саме так відбувається, пояснив Павло Поварко під час першого заняття з вивчення мови жестів, яке пройшло в межах проекту «Школа жестової мови» за сприяння Об’єднання Відповідальних Громадян на базі культурно-громадського центру ШELTER+.
Існує жестова мова, якою перекладач передає не слово, а думку. І є жестова мова, яка калькує словесну, — саме її ми бачимо під час сурдоперекладу в новинах, у цьому разі перекладач передає слово в слово, відбувається калькування слова жестом. Але люди з порушенням слуху так не будують речення, тому більшість із них не розуміють, про що йдеться. До того ж сурдоперекладач з екрану усе робить швидко і з кам’яним обличчям. А це неправильно, адже при спілкуванні 60% глухих дивляться на обличчя і лише 40% — на руки.
Присутні дізнались і про те, що мова жестів не є міжнародною, бо прив’язана до території і будується на основі звукової мови певної країни. Вона не має писемності. Глухих людей ранить, коли їх називають глухонімими. А от потреби в обов’язковій заміні на, як нам видається, толерантні найменування на кшталт «нечуючі», «люди з вадами слуху» нема, бо вони самі себе називають глухими.
Чи важко вивчити мову жестів? Сам тренер, ініціатор проекту, організатор фестивалів «Почуй мене», перекладач із мови жестів з восьмирічним стажем Павло Поварко зізнався, що починав це робити 5 разів. Один із учасників, координатор заходу Станіслав Корнієнко, ділячись своїми враженнями, зазначив, що вивчати мову жестів, принаймні з Павлом, цікаво і весело — ніби в якусь гру граєш, де просто треба бути уважним, щоб запам’ятати правила. Хтось на занятті почувався маленькою дитиною, у якої пальці не дуже слухаються. Усе індивідуально, як при вивченні будь-якої іншої мови. Але емоції переповнювали усіх. І найважливіше, абетку, дактиль здолали й навіть навчилися показувати свої імена.
«Я працюю з дітками-аутистами. Серед них є також слабочуючі. Щоб краще налагодити контакт із ними, мені вкрай важливо знати хоча б елементарні речі. Я завжди йду шляхом дитини, тому прагну стати ближчою до кожної. Узагалі всім людям треба ставати ближчими одне до одного. Подібні заходи необхідно проводити якомога частіше. Я говорю про впровадження інклюзії в цілому. Взаємодія між різними людьми дуже важлива. Особисто в мене після подібних заходів, занять, тренінгів з’являється надія, що ми всі зрівняємось. І нарешті перестануть косо дивитись у тих же маршрутках на нетаких», — про те, що спонукало відвідати заняття, розповіла корекційний педагог асоціації «Інші грані» Зіміна Анастасія.
А ось як учасниця відгукується про самого тренера Павла Поварка: «У нього дуже позитивна енергетика. Усе доступно, органічно пояснює. З’являється стійке переконання, що в тебе все вийде».
Усім, хто прийняв рішення вивчити мову жестів, бажаємо натхнення, терпіння й успіхів! Ви неймовірні, адже щиро турбуєтесь про інших, робите величезний крок, щоб змінити світ на краще! Віримо, що у вас усе вийде!
Дорогі підписники, діліться своїми враженнями. Розкажіть, чи виникало у вас колись бажання зрозуміти глухих людей? Як ви ставитесь до подібних тренінгів? Що ви знаєте про життя глухих у нашому місті? Чи є серед ваших знайомих люди з вадами слуху, як ви з ними спілкуєтесь? Можливо, у вас є поради, як полегшити життя глухих? Нам дуже важливо почути вашу думку, бо ж ми не чарівники і лише вчимося разом з вами робити світ кращим.
