22 вересня за сприяння та активної участі Об’єднання Відповідальних Громадян в парку Мершавцева пройшов фестиваль «Почуй мене». Між осінніми дощовими днями все ж таки вдалося вихопити напрочуд сонячну безхмарну погоду. Координував захід його організатор Павло Поварко.
Мета фестивалю — привернути увагу суспільства до потреб людей з вадами слуху. Чого ж прагнуть нечуючі, ми поцікавились у них самих. «Ми хочемо, щоб з нами спілкувались, поважали, не проходили повз і хоча б трохи знали мову жестів», — такою невибагливою була відповідь більшості учасників, зокрема Alina Sil.
І саме на фестивалі можна було побачити ту картинку ідеального світу, де комфортно всім, де чуючі залюбки спілкувалися з нечуючими, ішли назустріч одне одному, прагнули зрозуміти. Люди з хорошим слухом за допомогою волонтерів-сурдоперекладачів вчили мову жестів. Разом грали в настільні ігри, фотографувалися, вчилися вишивати, в’язати, передавали емоції очима, мімікою. Межа, що в недосконалому, морально незрілому суспільстві жорстоко невиправдано нагадує нечуючим про їхню особливість, потроху стиралась… Світ тиші гармонійно співіснував зі світом, сповненим різноманітних звуків…
Завдяки спеціалістам «Медіакустики» можна було отримати безкоштовну консультацію на місці та дізнатися більше про людей з порушенням слуху. Наприклад, про те, з якими труднощами вони стикаються залежно від ступеня глухоти. Про те, що імпланти повертають слух навіть глухим від народження, але передають звукову картинку дещо викривлено. Про те, що в людей з відсутністю слуху підвищена загальна чутливість тіла і вони можуть відчувати вібрації через ноги.
Серед учасників концертної програми був надзвичайно гарний, скромний, чемний і дуже порядний юнак з 4 ступенем глухоти, вихованець центру КЗО «Сузір’я». Хлопець виконував мовою жестів зворушливу пісню «Мої батьки». Саме від нього одразу після народження відмовився батько. Дитину виховували мама з бабусею. Лише через 17 років батько і син зустрілись на випускному вечорі. Хлопець у тексті пісні попросив замінити в сурдоперекладі «мої батьки» на «мама і бабуся». Під час її виконання батько розплакався… Зараз дві рідні людини спілкуються.
Не поспішаймо ставити хрест на не таких, чуймо одне одного серцем.
