12 червня в міському історико-краєзнавчому музеї пройшов вечір пам’яті відомого криворізького журналіста, громадського діяча, одного із засновників ОВГ Володимира Гончара, який чотири роки тому цього дня у розквіті сил пішов з життя, але назвжди лишився з нами в серцях.
Юлій Морозов уважає Володимира головним натхненником та ініціатором нашої організації, видатним прикладом для наслідування: «Якби не він, ми не були б там, де ми є. Для нас це справа честі продовжувати його справу. Шукати небайдужих людей, об’єднувати і рухатися уперед».
Прийшли згадати теплими словами прекрасну талановиту людину колеги, друзі, близькі та рідні. Серед них мама Зінаїда Кирилівна та та рідна сестра Наталя. Не міг не завітати друг родини криворізький письменник Григорій Гусейнов, який фактично і познайомив майбутнє подружжя Гончарів. Провела вечір дружина Володимира Ольга Гончар (Хвостова), яка щиро подякувала за підтримку та теплі слова всім гостям.
Яким він був? У дитинстві опанував гру на кількох музичних інструментах, очолював шкільний ансамбль, займався орієнтуванням, парашутним спортом, був курсантом криворізького клубу «Юний авіатор». Трохи згодом вишукував і ловив хвилі Голосу Америки, на концерті улюбленого Віктора Цоя з друзями не боявся здіймати український прапор. Працювати почав слюсарем КЦРЗ, журналістом став виключно за покликанням. Пройшов шлях від електромеханіка на ТРК «Рудана», звукорежисера до її редактора. Автор телепроектів «Інспекція По», «Книжкова полиця», «Прес-поліс», головний редактор та засновник видання «Вестник Кривбасса». Учасник двох революцій. Депутат V скликання Криворізької міської ради. Стипендіат фонду «Смолоскип». Не одній людині став пасіонарним поштовхом, навернувши на призначений шлях. Лише він міг вмовити записати інтерв’ю на камеру самого респондента, не маючи власної).
«Он принадлежал к считанным единицам людей, на которых я готов был работать как режиссер. Первыми для меня шли люди, которые несли содержание в материале. Я не мог плохо работать с ним», — так про Володимира відгукнувся директор незалежної медіа-платформи Експерт-КР Валерій Ляшенко.
«Людина, з якою було надзвичайно приємно спілкуватися, яка готова до спілкування на будь-яку тему. З ним хотілося спілкуватися. Він мав здатність добувати та доносити лише достовірну інформацію — не слухи і переповідки. Завжди міг підтримати, прийти на допомогу. Якщо обіцяв, то виконував на всі 110%. Головне — його хвилювало все, що відбувається в місті, від мови до екології. Він жив містом! Нам його дуже не вистачає», — розповідають друзі Віктор та Альона Вінарчуки.
Свого часу влада, яка побоювалася виступів Володимира за життя, не згодилась на пропозицію перейменувати Покровську вулицю на Гончара. За словами Григорій Гусейнов, це дуже прикро. Письменник запропонував встановити щорічну літературну або журналістську загальноміську премію Володимира Гончара, якою б відзначали молодих перспективних незалежних журналістів. Разом з іншими ідею підтримав Юлій Морозов.
Та є факт, який більше, ніж слова, доводить, що Вовчик — як його часто називали — був дивовижною людиною. На вечір пам’яті завітала голова кременчуцької спілки літераторів «Славутич» Наталія Маєвська, якій надзвичайно важко пересуватися і яка не знала нічого про Володимира ні за життя, ні після, не була знайома з його діяльністю, не читала жодної статті. На питання, чому вирішила прийти, відповіла так: побачила світлину цієї людини в запрошенні на вечір, він мене чомусь зацікавив, захотілось дізнатись, ким був, чим жив…
Навіть після смерті Володимир не втратив здатності привертати до своєї особистості увагу людей, притягувати їх своєю потужною світлою енергетикою, зацікавлювати очима, сповненими жаги до до життя, знань, боротьби за правду, любові до людей та рідного міста. Ми не відчуваємо, що його нема — фраза, яка за вечір прозвучала кілька разів. Нам є ким пишатися!