Ще 304 пакети з добром знайшли своїх власників в інтернаті №1. А отже більше трьох сотен маленьких, але вже зболілих від життєвих негараздів сердечок отримали крапельку позитивних емоцій. Хоча можливо, для когось із них вона видалась океаном.

Як не дивно, але, роблячи добро, доводиться стикатися не лише з радістю, а й болем, щемливим відчуттям у серці, яке з’являється від усвідомлення того, як насправді мало треба, щоб зробити когось щасливим.

Цього разу один з координаторів доброти Ірина Поялнська, неймовірно вражена, поділилась невеличкою замальовкою про сліпу дівчинку, яка найбільше зраділа блокноту і найменше переймалась рештою подарунків.

Можно я вас разок “ущипну”?
Вручение Пакет Добра сегодня. Все дети “ныряют” с головой и копошатся.
Возгласы: ” смотри, смотри у меня паста”, ” а у меня вот что…”, “ты мою куклу видела?!”
Мой персонаж- белокурая девчушка лет 9-ти, стоит с потерянным видом… И открытым Пакетом, смотрит в никуда…
Я в надежде вызвать интерес:
-А, что у тебя солнышко, покажешь мне?
-блокнот. (Стоит не двигаясь)
– у тебя здесь не только блокнот, вот карандаши, а вот печенье…
Голос на ухо:
– эта девочка слепая.
В душе, как молотком по пальцу…
Лицо невозмутимо…
Мозг резко меняет тактику.
-а понюхай, это гель для душа, клубничный. А вот полотенечко, потрогай какое мягкое, оно розовенькое….
Белокурую девочку уводят, она не понимая к кому поворачиваться, растерянно:
-а блокнот там?блокнот?…
-Да, да, все на месте ….
Укол…
Почему незрячая девочка так хочет блокнот? Надежда увидеть мир снова и нарисовать в нем цветы?
Снова “ушипнула” вас, мои друзья…