Кульмінаційною точкою міжнародного кінофестивалю про права людини Docudays UA у Кривому Розі став показ стрічки «Процес. Російська держава проти Олега Сенцова» в кінотеатрі «Олімп». Її основний меседж прозвучав у сміливій промові нині російського політв’язня Олега Сенцова після винесеного йому вироку: «Навчіться не боятися». Не боятися боротися за свої права, не боятися їх відстоювати, не боятися не мовчати.
Софія Скиба, ведуча дискусії, що пройшла після перегляду фільму, зазначила: історія про Олега Сенцова — це історія про кожного з нас, що теж може опинитись у такій ситуації, незалежно від того, кримчанин він, донеччанин чи криворіжець.
Питання Софії під час обговорення, як-от: що кожен робить і що міг би зробити для визволення таких політв’язнів, як ми поводилися б на місці Олега, — розширили простір для глибшого осмислення піднятих у кінострічці проблем.
Відповідаючи на них, глядачі були відвертими і з аудиторією, і з самими собою: «Ми нічого не робимо, і за те нам соромно». Щиро зізнавались, що не кожен витримав би тортури. Таке зазирання в себе принаймні допомогло краще усвідомити, якої сили волі й духу має бути людина, щоб після пережитих катувань, перебуваючи на території ворога, гідно тримаючись, зберігаючи почуття гумору, не зрадила своїм переконанням. Саме таким є український режисер, що фактично перетворив свій вільний у неволі спіч, вимовлений за гратами в судовій залі, на заклик росіян повстати проти злочинної влади за прикладом українців під час Революції гідності.
Повертаючись до питання про допомогу політв’язням, одна з глядачок нагадала про те, що наразі йде марафон з підписання листів Amnesty International в Україні, завдяки якому звільняють несправедливо засуджених по усьому світу — і це те найменше, що ми можемо зробити.
Викладач хімії КДПУ розповіла, що потрапила на фестиваль, побачивши афішу, розміщену в університеті, і так поясниша своє рішення прийти: «Спочатку виникло бажання допомогти Олегу Сенцову і таким, як він, дізнатися, як це зробити. Стрічка не дала конкретної відповіді на це питання, проте я багато дізналась про людину, яка знайшла в собі силу протистояти системі. Зрозуміла, що треба, в першу чергу, не закривати очі на несправедливість, не мовчати. Окрім того, зустріла давню знайому правознавицю Валентину Кривду, яка навіть знала фігурантів сфабрикованої справи і розповіла багато цікавих подробиць».
Стрічка, що пропагує гуманістичні принципи через демонстрацію їх повного заперечення і нівелювання правоохоронними органами, судовою системою країни-агресора, змусила замислитись і стала майданчиком для дискусій щодо людяності, взаємоповаги і їхньої важливої ролі в нашому житті.
