Попри негоду 29 липня відбулася презентація сучасної військової  антології «14 друзів хунти», де відбилися події останніх трьох років України, її скривавленого сходу.
Залу КГЦ ШЕLTER+ вщент виповнили охочі поспілкуватися з авторами, придбати примірник чи принаймні потримати в руках ваговиті 316 гірких і радісних водночас сторінок нашого життя в темній палітурці. Серед зацікавлених – люди різного віку й професій: звичайні громадяни, військові, зокрема й священник УПЦ КП, капелан Олександр Агарков.


Координатор і співзасновник КГЦ ШЕLTER+ Роман Морозов, представляючи гостей, одразу підняв всім настрій: «Ось перед вами друзі хунти», – і нагадав, що розвиток культурно-громадського фронту є великою підтримкою тих, хто віддає своє життя і здоров’я заради майбутнього нашої країни, заради збереження її цілісності.


Слухачі мали нагоду поспілкуватися з волонтеркою, екс-співробітницею НАН України, фахівцем у галузі природничо-економічних наук Оксаною Чорною; колишнім спецназівцем, добровольцем, економістом за освітою, що працював в IT-сфері; Максимом Музикою (до того ж автором збірки віршів і частини військового щоденника «Савур Могила»); Дмитром Якорновим, що має російське коріння, але всією душею вболіває за Україну – саме завдяки його зусиллям збірка побачила світ. Складаючи антологію, він насамперед керувався тим, що «книга не повинна стояти на полиці. Вона має торкнутися серця кожної людини».


Питання слухачів були різними: від колючих провокативних до милих і дитяче наївних. Але сумно не було в жодному разі. А іноді навіть спостерігалось підвищення градусу – коли-от, до прикладу, хтось вирішив влаштувати екзамен Оксані Чорній: «Чи не могли б ви зробити матаналіз і пояснити, як змінилась структура управління медичним забезпеченням?» – і дуже дивувався, чому в антології про це не пишуть)).

Письменники, що на власні очі бачили жахіття війни, відповідали спокійно й гідно. Як-от Максим Музика, що на пропозицію трохи схвильованого чоловіка припинити називати загиблих і поранених двохсотими і трьохсотими, ні на мить не задумавшись, відповів власною поезією «Ми кляті цифри, лиш номери на папері…»


Дискутуючи про творчий процес, Оксана Чорна не вдавалася до надуманих високопарних фраз: «Ми не писали навмисно, для того щоб відобразити щось чи когось конкретно, ми просто виливали свій біль. Це більше схоже на психоаналіз власних пережитих емоцій, спогадів і почуттів, що досі вирують у нашій свідомості й шукають якогось виходу. Та впевнені: кожна нова книга стимулює писати ще кількох бійців, зменшуючи шалений тиск пережитого».

Щоб спрямувати енергію воїнів за важкого післявоєнного часу в неруйнівне річище ідейний натхненник антології Максим Музика ініціював спецкурси «Школа публіцистики для ветеранів», де зараз навчаються вже 30 людей. Письменник наголошує: «Саме такі книги дають поштовх для письменників-початківців і саме такі книги з історіями безпосередніх учасників, фільми зняті за ними можуть сформувати правильне невикривлене уявлення про події, що згодом стануть історією. Якщо ти не напишеш сам, то хтось напише за тебе».

За словами координатора заходу Станіслава Корнієнка, розійшлися всі наявні примірники, а 10% отриманих коштів обов’язково підуть на благодійність. До речі, нещодавно вдалося перерахувати 28000 грн на придбання протезу для бійця.

Автографи, подяки, нененав’язлива музика в кінці зустрічі й знов легкий накрапайчик за вікном затишної будівлі… То ж чи не був той дощ за годину до презентації символом сліз від утрат нав’язаної війни, про яку розповідає книга, і водночас символом очищення, передчуття чогось нового і в житті, і в літературі? А сама антологія – подихом свіжого, насиченого озоном повітря після негоди, труднощів, боротьби, важких військових буднів людей і країни?