Волонтер — неологізм, що непомітно влився в лексикон пересічних громадян з мас-медіа. Майже всі тепер волонтери, які роблять добрі та корисні справи — допомагають армії, збирають кошти на безпритульних тварин, прибирають зони відпочинку та піклуються про дітей-сиріт. Та чи є вони насправді волонтерами і що відрізняє дійсне, системне волонтерство від кризового — про це розмірковує Роман Морозов.
Довідка
Роман Морозов, 35 років, місце народження — Кривий Ріг, одружений, один з засновників та волонтер культурно-громадського центру ШELTER+, член Ради Об’єднання Відповідальних Громадян, координатор проекту Криворізька Рада Церков.
Стаж у волонтерській діяльності Кривого Рогу — більше 10 років.
Про загальне поняття волонтерства
— Коли ми говоримо слово «волонтер», я хотів би, щоб сьогодні ми чули, що це власне організована некомерційна добровільна діяльність. Тому що робити добрі справи — це не є професія, добрі справи не змінюють системи. Волонтерський рух сьогодні в Україні і в Кривому Розі зокрема, після Євромайдану, подій, пов’язаних із АТО, почав інтенсивно розвиватися тому, що люди побачили те, що їх торкнуло особисто. Люди бачать смерть, біль, поранених — це їх дуже сильно мотивує і «надихає» на згуртування.
Проте нам потрібне таке інституалізоване волонтерство, коли волонтерство стає свідомою частиною життя, а не просто виявом доброти.
Про те, чим небезпечне «кризове» волонтерство
— До цього у нас волонтерство здебільшого розвивалося кризове — допомогти дітям-сиротам (на Різдво студентам піти в інтернат), людям з обмеженими можливостями, безпритульним тваринкам. Усе це кризове волонтерство, коли люди, побачивши певну проблему, намагаються у власний спосіб її вирішити. І нам потрібно перейти від кризового до нормального волонтерства, коли тебе не «піджарило» вже, а в спокійному темпі нормально усвідомити, що треба робити щось самому, щоб навколо було добре.
Про головні з
— Найголовніше завдання волонтерського руху — власне формування такої цінності в суспільстві, як благочинність, а не вирішення локальних проблем.
Головне — сформувати тренд, культуру, цінність волонтерства і благодійності. І коли ці речі сформуються в суспільстві, це сформує громадянське суспільство, а громадянське суспільство вже навчиться взаємодіяти з державним і комерційним секторами. Тому що третій сектор — громадянське суспільство — і є рушійною силою, яка розвиває громадянське суспільство.
Про сфери впливу волонтерства
— Волонтерство може бути в будь-якій сфері нашого життя, і те волонтерство, яке ми пропагуємо в культурно-громадському центрі ШELTER+ уже 10 років (а не останні 2 роки), — це волонтерство у сфері культури й освіти, це спроба якось зайняти чийсь час і допомогти реалізуватись. І саме таке некризове волонтерство допоможе в перспективі Україні стати нормальною громадянською державою.
Нам потрібно, щоб після завершення війни люди зрозуміли: треба вкладати в розвиток просто громадянського суспільства — в культурні, спортивні, мистецькі проекти. Не чекати, що за тебе це зробить президент чи уряд.
Про волонтерів та державу
— Багато з того, чим ми, волонтерські організації, займаємось зараз, — це те, чим має займатися громадянське суспільство. Самі громадяни вирішують свої проблеми в доступний їм спосіб, держава їм не заважає. Звісно, коли волонтери повністю забезпечують солдата, у якого немає нормальної форми, — це завдання держави. Але якщо, наприклад, солдати там десь сидять і нудяться, то привезти їм настільні ігри й гітару — це наше завдання, тому що це не звичайна ситуація, не просте служіння в армії. Це все робимо ми — громадські та волонтерські організації. Держава ж має забезпечити якийсь належний рівень медицини. Але прийти і щось пограти, поспілкуватися з людиною — це наша відповідальність.
Задача держави — не будувати нам тут добробут, а не заважати громадянам і зробити прості однакові правила співіснування для них. Все.
Про кількість волонтерских об’єднань й организацій та їх чисельність
— Є приблизна статистика в Україні, у Кривому Розі вона не дуже відрізняється: 17% населення України задіяні в громадській діяльності. Але реально дієвих і реально ефективних — 2%. Ось така сумна статистика домайданного періоду. Зараз дуже багато людей почали долучатися до цього, і, думаю, статистика стає кращою в плані збільшення цих 2%, а не тільки 17% зареєстрованих організацій.
Про принципову відмінність добрих справ від волонтерського руху
— В історії лишаються ті люди, які змогли своє добре серце перевести в добрі вчинки, а добрі вчинки перевести в якусь мінімальну інституцію, тобто організуватися. Приклад: якщо ти просто перевів бабусю через дорогу — це добре, але якщо ви організувалися, написали графік, призначили відповідального — це вже є волонтерський рух.
Про те, як людині зробити перші кроки до волонтерства
— Тут два фактори потрібні:
- перше — власна ініціатива людини (якщо людина сама не усвідомить, то їй нічого не допоможе), а з іншого боку, є вже люди мотивовані, але вони не знають що і як робити,
- тому потрібно друге — волонтерство має бути простим і доступним.
Якщо людині сказати: «Ти маєш кожного дня приходити і допомагати хворій дитині», — це викличе агресію, людина розуміє, що в неї є своя робота, родина. А якщо зробити заходи на зразок акції, яку ми зараз робимо, — «Дружба без обмежень», то не треба буде з себе робити мати Терезу.
Про добробут та волонтерський рух
— Для появи волонтерського руху є об’єктивні передумови на зразок мінімального рівня життя: якщо в людини стоїть питання собі на шматок хліба заробити, то дуже важко говорити про якусь волонтерську діяльність. Але, з іншого боку, нам потрібно навіть тим людям, у яких стоїть це питання, вибудовувати загальнодержавні, загальноміські правила гри, і тоді вся атмосфера та тренди міста будуть працювати на твій особистий добробут і на твоє особисте життя. Нажаль, такий взаємозв’язок не всі одразу можуть побачити. Умовно кажучи, якщо вся країна в цілому деградує, якщо не розвивається середній і малий бізнес, тобі важко побудувати особистий добробут.
Про християнські засади та волонтерство
— Волонтерство, доброчинність — це абсолютно природно для віруючих і невіруючих. Нам важливо просто такі речі популяризувати. Християнські цінності є загальнолюдськими постулатами.
Та навіть якщо проводити паралелі між Заходом та нашим пострадянським минулим, і враховувати, що на базовому рівні багато людей зараз атеїсти і вони не зважають на своє християнське коріння, але ці цінності, наприклад «поводитись з іншим так, як хочеш, щоб поводились з тобою», на ментальному, генетичному рівні залишилися.
Про волонтерство та ідеологію
— Я бачу позитивні моменти в радянському минулому — тимурівський рух, піонери, Голубий патруль, Зелений патруль. Але загалом тенденція Радянського Союзу була побудована на тому, що це все дійсно насаджувалося згори. Коли такі ідеї співпадали з людиною, це нормально працювало, але не завжди було так, і будь-які речі, які йдуть на загальнодержавному рівні, не можуть народитися справжніми, бо справжні речі народжуються тільки знизу. Потрібно, щоб від кожної окремої людини йшла ініціатива, а держава як інститут має не заважати і створити нормальні правила співіснування (закони). Ми ще добре пам’ятаємо суботники під якимись прапорами і це було вже не в Радянському Союзі, які не є справжніми, хоча і не є поганими.
Про фінансування волонтерських програм
— Більшість волонтерських рухів починаються із самофінансування. Ті, хто займаються безпритульними тваринами, за власні гроші їх лікують і так далі. Це просто альтруїзм, розуміння, що ти можеш щось робити не тільки для себе. На якомусь періоді потрібно вирости з цього і навчитися показувати корисність своєї діяльності іншим людям, наприклад бізнесменам, або тим, хто професійно займається збором грошей на благодійність. Якщо ти не робиш нічого корисного, тобі ніхто не дасть грошей, але якщо ти щось робиш, і бізнесмен розуміє, що йому ніколи займатися собачками, він краще дасть гроші тобі, а ти це зробиш. У нас дуже прозоро все: люди жертвують, просто можуть 5, 10, 100, 1000 гривень пожертвувати, є великі фонди, наприклад, у супермаркету «Ашан» є програма для «Ашан для молоді», і вони рік діяльності дитячого ШELTER+ профінансували. Це прозорі схеми, і люди не купують нас, а просто вкладають у розвиток суспільства.
Про залежність між волонтерським громадським рухом та розвитком міста
— В нас купа в Кривому Розі співгромадян добрих, але пасивних, і нам потрібно, щоб вони почали активізуватись та об’єднуватись. Об’єднання і співпраця — це ті ключі, які забезпечать розвиток громадянського суспільства; коли люди можуть будувати відносини взаємозалежності, коли люди можуть співпрацювати — це ключова штука для розвитку держави, міста.
Нам всім потрібно об’єднуватись. Едмунд Бьорк колись сказав: «Для того, щоб зло перемогло, достатньо того, щоб добрі люди сиділи склавши руки».
Про шахраїв і волонтерство
— Дуже проста порада: на вулиці дуже рідко існує справжня благодійність та волонтерство. Усі ці люди зі скринями — це не є адекватна благодійність.
Працюйте напряму з людьми, яких ви особисто знаєте (якщо нікого не знаєте, познайомтесь особисто), не відкуповуйтесь десяткою у невідоме джерело — це не допоможе ні вашій совісті, ні справі.
Майте справу з тими організаціями, які зарекомендували себе, діяльність яких можна перевірити. Через Інтернет знаходьте правильні фонди, правильні організації і туди жертвуйте.
Побажання свідомим криворіжцям від досвідченого волонтера міста Романа Морозова
— Я багато подорожував світом і бачив, як життя має виглядати, і це мотивує мене робити таке життя тут, у Кривому Розі. Власне це і надихає робити те, чим займаєшся, втілювати проекти в життя. Так склалося моє життя. На це мене надихнули батьки і неідеальне оточення мого міста.
Долучайтесь до лав волонтерів! Будьте небайдужими — це те, що може підштовхнути будь-яку людину, тому нам потрібно збудувати не тільки армію, але й тут нормальне життя.
Будьте відповідальними, бо ми іноді небайдуже спостерігаємо за чимось, але нарешті нам потрібно взятися та вирішити якусь проблему самотужки, не чекаючи на допомогу від когось.
Я вірю в можливість змін, і того, що останні півтора-два роки я бачу людей, які ніколи не займалися ні волонтерством, ні громадським життям, проте зараз долучаються, — віри стає ще більше.
На основі інтерв’ю, даного ведучому радіо «Город-ФМ» Ігорю Чубуну
