«А що, далеко нам до Польщі?» — перше, про що спитали мене колеги після повернення з «Навчальних візитів до Гдині». І хотілося б відповісти, що от-от близенько, а й справді, ніби вже стоїмо на порозі, тільки не можемо підібрати правильного ключа, але не знаю, наскільки це було би об’єктивне судження. У межах програми-подорожі, програми-знайомства, програми-зустрічі було багато емоцій і раціоналізму, патріотизму та космополітизму, і це все заважало тримати голову в холоді, а думки – в порядку. Але минав час, приємний післясмак витіснило усвідомлення того, що візит був не чудесним сном, а реальною можливістю щось змінювати, і не лише в Україні.

На листопадовий візит відібрали шістьох українців, двох білорусів, трьох представників Молдови і дівчину з Придністров’я, яка одразу означила стосунки між двома останніми державами. Без сумніву, значний досвід, гострий нюх організаторів і незрадлива інтуїція волонтерів допомогли не тільки зібрати ударну команду, але й вміло організувати побут візитерів і збалансувати програму так, щоб кожен був зацікавлений у 90% заходів. З цього справді навчального візиту вдалося винести дуже багато цікавих речей і спостережень, з якими хочеться ознайомити й інших.

Виявляється, ми зовсім нічого не знаємо про наших сусідів. Я зараз не говорю про політичну ситуацію, яку ЗМІ більш-менш висвітлюють, а про культуру/економіку/загальнопобутові речі, з яких складається повсякдення. Ми знаємо національних героїв, письменників, громадських діячів лише в рисах загальних, серфуючи масивами інформації, подовгу не затримуючись на одному місці.

Історія

Вона важлива для нас усіх. Добре, якщо ми знаходимо час розповідати про неї дітям та друзям, переконувати і відстоювати. Гірко, що в нас недостатньо коштів, щоб зробити наші музеї інтерактивними, цікавішими для відвідувачів, та сил ентузіастів замало, щоб до місць пам’яті приходили добровільно, за покликом серця, а не тому, що змушують у школах/інститутах/на роботах.

У Польщі зрозуміли: підкріплювати виховання свідомості громадянина (відповідального і поміркованого) краще за все… штрафами: за перевищення швидкості, за перехід у недозволеному місці, за куріння у громадських місцях. Кількасот злотих, вилучених із гаманця, формують людину краще, ніж лекції та попередження. Тут доречно згадати міф (чи не міф) про гітлерівську політику проти «зайців»: розстріл на місці, без передачі справи до контролюючих органів.

Досі навіть не підозрювала, який сильний вплив справляє на поляків костел. Сила його переконань дорівнює силі юридичних законів. Можливо, це пов’язано з тим, що під час страйків і становлення «Солідарності» саме церква, а точніше новообраний Папа Іван Павло Другий, поляк за походженням, підтримав людей, які зводилися на ноги. Не без його допомоги «Солідарність» сіла за один стіл із очільниками держав і задекларувала свої права.

Децентралізація або «незосередження влади в руках однієї особи»

Адміністративно Польща поділена на 16 воєводств, які складаються з 308 повітів, а ті, у свою чергу, з 2489 гмін (найменша адміністративна одиниця на рівні міста чи села). У кожної одиниці є свої керівники, які мають певні права та обов’язки, зазвичай керівники одне одному не підзвітні. На теорії всі рішення можуть прийматися на місцях, що значно прискорює процес і знижує можливість підкупу (тобто, зменшує корупцію). Набагато простіше все і з бюджетом: частина зібраних податків вирушає до столиці, інша частина – лишається на місцях для вирішення нагальних питань.

У Польщі (зокрема, у Гдині) співпраця позаурядових (громадських) організацій із державою дуже продуктивна: з владою можна поспілкуватися, про щось домовитися, і навіть приємно провести час (що було для мене взагалі відкриттям). На засідання/збори депутати мають ходити, інакше від їхньої заробітної плати відраховується певний відсоток за кожну неявку. Окрім депутатської роботи, вони можуть мати ще якусь побічну, наприклад, викладати чи працювати в магазинчику (звісно, без права вести власний бізнес).

Допомогти «гривнею» розвитку громадських/позаурядових організацій можуть громадяни і на державному рівні. У Польщі існує таке поняття як «один відсоток» — це означає, що при сплаті податків громадяни можуть відрахувати його частину (у розмірі 1 %) на користь організації, і все це офіційно задокументувати.

Транспортна система

У Польщі це справді транспортна система: табло під’єднані не лише до тролейбусів, а й до автобусів і трамваїв, що дозволяє реально та об’єктивно оцінити той час, який необхідно витратити на дорогу. На додачу ти можеш прописати маршрут у єдиній транспортній он-лайн системі «Jak dojade», де не тільки можна подивитися розклад того чи іншого маршруту, але й підшукати найзручніший. А ті, в кого немає модерних гаджетів, цей розклад можуть знайти на КОЖНІЙ зупинці роздрукованим і схованим під пластик – щоб не зіпсувався. Сказати, що транспорт не запізнюється, не можу, бо навіть розхвалений «Polski bus», який ідеально підходить для переїздів Польщею, запізнився на 20 хвилин. Але попри це, транспортна система – комфортна й економічно виправдана.

Європейський Союз

Ця тема залишається найскладнішою і найактуальнішою для українців. Польща є членом Євросоюзу вже десять років, і за цей час ані морального розпаду, яким нас так лякали, ані знищення її як держави не відбулося (до речі, в Польщі досі не прийнятий законопроект про дозвіл на реєстрацію одностатевих шлюбів і відповідно всиновлення ними дітей). Окрім обов’язків, покладених на Польщу, вона з цим вступом отримала і свої права та відповідні економічні вливання, які допомогли підняти економіку, відбудувати пам’ятки культури та історії і продовжувати реалізацію власних проектів. При тому дивним чином поляки залишили собі простір для маневру, приймаючи лише те, що справді потрібно для подальшого розвитку.

Програма «Навчальних візитів до Гдині» була для мене безцінним подарунком. Крім спілкування, гострих питань і відвертих відповідей, чудесних міст, які нам вдалося побачити, ми робили те, що словами приблизно називають «обмін досвідом». Кожен з нас осягав, що потрібно зробити, аби знайти той ключ, який відчинить поки що замкнені для нас двері. Або ключі…

Ірина Роік