У КГЦ ШЕLTER+ пройшов перший день Манхеттенського фестивалю короткометражного кіно, який дає режисерам з різних країн можливість донести ідеї до глядачів усього світу.

За словами координатора заходу Станіслава Корнієнка, цього разу організатори вдалися до невеличкого експерименту і вирішили дати можливість більшій кількості бажаючих узяти участь у відборі найкращих світових короткометражок, організувавши другий день фесту 30 вересня.

Трохи творчого безладу), осіння прохолода за вікном, затишна кав’ярня, гаряча кава, як завжди гостинні, раді кожному господарі – таким постав перед запрошеними ШЕLTER+, який подарував криворіжцям можливість узяти участь у події міжнародного масштабу і приємне усвідомлення того, що твій голос може бути вирішальним у виборі найкращої у світі режисерської роботи.

А для тих, хто з дитинства має дивну) звичку додивлятися титри і яких страшенно дратує, коли хтось з близьких перемикає на інший канал, для кого музика в кінці фільму – це справжнє продовження фільму, плавний перехід в реальність), можливість доосмислити, втихомирити пережиті емоції, – тут є багато добрих новин і однодумців. Сам координатор заходу Станіслав Корнієнко під час цього фестивалю попросив додивлятися титри (sic!), які ну ніяк не можна ігнорувати в обмеженій часом і тому дуже інформативній стрічці – вони ж бо є її логічним продовженням.

Режисерам представлених короткометражних фільмів удалося талановито пограти на почуттях та емоціях глядачів. Перебрали всі струни душі. Витягли з глибин підсвідомості на поверхню тваринний страх і люту ненависть, щиру любов і співчуття до ближніх, гордість і відчай, змусили сміятися й плакати, радіти й сумувати. 118 хвилин – як один короткометражний фільм. Настрій змінював свою траєкторію від похмурого мінору до сонячного мажору, нерви напружувались, стакато пульсу перемежовувалось із ніжним легато. Усі разом затихали в очікуванні, усім разом не вдавалося стримувати сміх, який зрадливо виривався назовні.

Відібрано 10 стрічок з 1615 – без перебільшень, шедеврів кіномистецтва.

Неперевершена стрічка «8 хвилин» – про справжню любов батька, який замість того, щоб повідомити синові, що сонце світить останні 8 хвилин, приймає рішення перетворити трагічну мить на диво для дитини. Той, хто давно перестав бути героєм для свого дорослого сина, заради неймовірно зворушливого бажання побачити зачудовані дитячі очі перетворює момент зникнення сонячного світла на цікаве шоу й знову стає героєм, даруючи в останні секунди життя на планеті максимальну кількість позитивних емоцій своєму маленькому, але вже дорослому сину.

Упродовж 5 хвилинної кінострічки «Коротко», яка по суті є поясненням того, що таке короткометражний фільм, режисерові вдається розповісти все про все. За допомогою швидкої зміни купи різноманітних символів, малюнків, якоїсь чудернацької мультиплікації, зображень іграшкових предметів, абстракції, кольорових візуалізацій він показує розвиток цілої цивілізації, людського життя, що виникли з маленької цяточки і, пройшовши довгий шлях, знову повертаються до вихідної та вже, схоже, завершальної крапки. Така собі множинність Мандельброта очима кіномитців. Коротко про циклічність і швидкоплинність людського життя та людської цивілізації. Стрічку можна впевнено назвати символом фестивалю, для якого «коротко» є визначальним і означає вміння й талант передати максимум інформації, донести головну думку за мінімальний час. Саме за таким принципом побудовані короткометражки.

Стрічка «Уперед» – про хлопця, який у 6 років утратив обидві ноги та попри це продовжує вести активне життя, займатися спортом, допомагати іншим! Головна родзинка стрічки – виконавець головної ролі грає сам себе. І найцікавіше, що всі трюки виконує самостійно під наглядом справжніх каскадерів. Головний меседж фільму: йди до мети не озираючись, якщо не можеш йти – повзи. Інвалідність – не вирок. Тема надзвичайно актуальна нині, зокрема для України, де війна зробила інвалідами багатьох молодих хлопців, які, до речі, здебільшого теж не втрачають надії, показують приклад справжньої сили духу, беруть активну участь у суспільному житті й своїм прикладом дають надію іншим.

«Надія, яка вмирає останньою» – неймовірний мовчазний фільм без жодного слова, де лише міміка душевного болю, вираз зболілих від самотності очей в’язня (історія з реального життя), який робив стрижки працівникам тюрми і до якого за чотири роки ніхто так і не промовив жодного слова. Моторошна історія з реального життя вчить не бути байдужими до оточуючих, показує, наскільки важливе для нас живе спілкування, крихта уваги. Ігнорування людини – кара, страшніша за ув’язнення.

«Mare Nostrum» привертає увагу громадськості до проблеми мігрантів, які щорічно гинуть, дістаючись до Європи морем. Жодна з найрозлогіших статей науковців, виступи політиків чи конференції не здатні так вплинути, як 13-хвилинна стрічка про відчай батька, який не вміє плавати і, прагнучи зберегти в майбутньому життя доньці під час небезпечної подорожі морем, вдається до жорстоких, на межі здорового глузду, методів навчання, що врешті рятують їй життя.

«Viola,Franca» – історія однієї беззахисної дівчини, яка пережила насилля, але знайшла в собі мужність і змусила зрушити величезну глибу безпідставних упереджень, диких забобонів. Саме завдяки її рішучості й сміливості 1981 року було скасовано варварський італійський закон, який зобов’язував видавати заміж жінок за їхніх ґвалтівників.

Долучайтеся до мільйонної аудиторії кінофесту, діліться своїми враженнями з нами і не втратьте нагоди 30 вересня о 17:00 стати членом всесвітнього журі.

Ясна річ, ШЕLTER+ не морський округ, аж ніяк не серце Нью-Йорку). Та все ж щось манхеттенське в ньому є. Колись і там, у далекому Манхеттені, уперше стрічки показували під відкритим небом…