Отже, що робити на виборах криворіжцю, який хоче проголосувати так, щоб від цього був хоч якийсь сенс. Спробувавши поглянути на кожен із округів і чесно відповісти собі, а заразом і тим, для кого наша думка важлива, на це питання, рекомендуємо в 31-му окрузі серйозно розглядати кандидатури Юрія Вовка і Любові Балабат, в 32-му – Юрія Милобога, Світлани Сови, Ірини Туровської і Олександра Броєцького, а в 33-му – Володимира Соколовського і Наталії Оксамитної.
Чому саме ці кандидати? Читайте далі. А для початку кілька загальних аксіом.
1) Однозначно відкидаємо кандидатів, які за каденції Януковича були в «Партії регіонів» чи обиралися від неї. Навіть якщо серед них є нормальні люди. Навіть якщо вони там були вимушено. Нам потрібні люди, які готові на сміливі рішення, які готові до боротьби. А якщо людина аж так глибоко йшла на компроміс – то це не варіант для нас сьогодні. В майбутньому готові розглядати співпрацю з такими людьми, підходячи до кожного випадку індивідуально.
2) Та сама історія з КПУ і «Сильною Україною». Вже не говорячи про ідеологічні засади комуністів, їхня глибока інтегрованість у структури, контрольовані «януковічами», говорить сама про себе. Та сама історія з тігіпковцями. Однозначно «ні».
3) Говоримо «вілкули» – маємо на увазі «Партія регіонів» – маємо на увазі ахмєтова – маємо на увазі януковича. Які б новоутворення і політтехнологічні ходи не вживалися, діагноз зрозумілий. Якщо зовсім коротко: ми впевнені, що країну довело до страшної кризи правління саме останнього президента і створений ним режим. Так, ми розуміємо провину Кучми, Кравчука і Ющенка, але фінально все добито було саме януковичами. Люди, які були глибоко включені в систему, конкретно і безапеляційно позиціонували себе як її частину, мають сьогодні нести відповідальність за те, що скоєно.
4) Криворізька “Батьківщина” наприкінці літа опинилася під контролем фірми “Крост”, співзасновниця якої Ольга Бабенко очолює криворізьку структуру партії і балотується по 33-му округу, а заступник директора Геннадій Черствий – по 32-му. Про фірму “Крост” регулярно писали в своїх розслідуваннях журналісти сайту “Наші гроші”, зокрема таке: “…фірма «Крост», яка натендерила понад 300 млн. грн. за два роки після обрання мером Кривого Рогу Юрія Вілкула (Партія регіонів), батька того самого віце-прем’єра”. Більше про тендерні звитяги “Кростів” (там є кілька однойменних структур) можна почитати в численних матеріалах.
5) У Криворізькій міськраді під час майданівських подій були голосування, які цілком можна розцінювати як аналоги «диктаторських законів 16 лютого». Йдеться тут про звернення до президента та інших посадових осіб з вимогою вжити заходів проти Майдану, а також легалізація «тітушок» у «Криворізьку гвардію». Докладніше про це тут. На жаль, навіть деякі кандидати не з ПР голосували за ці ганебні постанови, а ті, що не проголосували «за», не висловилися і проти…
6) Сумно, але демократичні сили в Кривому Розі не змогли поєднати зусилля і висунути потужних кандидатів, які були б здатні відповісти на очікування значної частини населення побачити нові адекватні обличчя. Цей факт є ще одним підтвердженням низької якості роботи криворізьких партійних і громадянських навколополітичних структур і їхніх лідерів. Разом із іншими факторами він змушує нас констатувати, що ми не бачимо оптимальних кандидатів у виборчих списках, і свої рекомендації робимо, виходячи з принципу «Обирайте найкраще з того, що є».
7) Ще більш сумно, але структури «вілкулів» (швидке зникнення «Партії регіонів» і поява на її місці Опоблоку з тими самими фігурами нікого не має вводити в оману) лишаються потужними. Міцний адмінресурс працює, причому це навіть не обов’язково примус. Достатньо простого передвиборчого меседжу працівникам підконтрольних ГОКів: «Якщо ми не переможемо, у вас ні роботи, ні зарплатні не буде». До того ж, «вілкули» досить ефективно оперують примітивними, але все ще дієвими політтехнологічними прийомами, коли кандидати від «Опозиційного блоку», «Сильної України» і ще деякі, на кшталт директора ПівдГЗК Федіна, дружно знімаються на користь «команди вілкула». Їхні конкуренти до подібних речей і близько не дісталися, хоча ми і намагалися їх надихнути, зокрема, особистими бесідами і через діяльність у соцмережах, зокрема групою «Я кажу ні старій владі».
P.S.: Слово «вілкули» для нас уже стало загальною назвою і, окрім всім відомого сина і батька, позначає всю створену ними систему.
8) В своїх роздумах ми спираємося на відкриті джерела інформації, які ми збирали, зокрема, і в групі «Криворізькі кандидати-мажоритарники. Обираймо відповідально», намагаючись усіма можливими способами перевіряти їх, а також на власні дослідження громадської думки. Передусім ідеться про соціологічне дослідження Тараса Грузіна, а також опитування в Фейсбуці. При цьому, останнє є для нас виключно додатковим фактором для міркувань, адже ми чудово розуміємо, наскільки нерепрезентативною є криворізька фейсбук-аудиторія. Тож не радимо кандидатам і штабістам сприймати результати цього опитування серйозно.
9) На кожному з трьох криворізьких округів ми розділили кандидатів на 4 категорії «ТОЧНО НІ», «БЕЗ ШАНСІВ І БЕЗ СЕНСУ», «МОЖЛИВО, АЛЕ ВСЕ Ж ТАКИ НІ» і «А ХТО Ж ЛИШАЄТЬСЯ?». Всі ці категорії є умовними і демонструють суб’єктивну думку учасників Об’єднання. У нас часто просять поради, за кого ж голосувати, і ми вирішили підійти до відповіді серйозно.
Таким чином, маємо таку картину.
31-й округ
ТОЧНО НІ
Через депутатство від ПР відразу відкидаємо Павлова і Штефана. Костянтин Павлов, схоже, найбільш відомий із криворізьких мажоритарників. Вірний вілкулівець, який, при цьому, свого часу встиг поочолювати криворізький «Фронт змін», тим самим надовго кинувши тінь на всіх кандидатів від цієї партії. Павлов не проходить навіть критерії руху «Чесно», через які прослизнуло багато одіозних осіб: http://chesno.org/election2014/candidate/33135/
Владислав Штефан був обраний депутатом Жовтневої райради від ПР, і навіть його показна радикально-опозиційна активність не має нікого вводити в оману. До того ж, немає жодних ознак, що цей кандидат має хоч якісь шанси на серйозний результат.
Мерабі Габріадзе балотується від БЮТ і голосував за криворізькі «диктаторські закони».
Віталій Олійник голосував за один із «диктаторських законів», будучи депутатом міської ради. Переважно голосував синхронно з ПР, жодного разу не був помічений в опозиційних до режиму януковича діях, а навпаки, висловлювався дуже позитивно щодо діяльності «вілкулів» у місті (наприклад). Веде досить пасивну передвиборчу кампанію, що дає привід підозрювати його, а разом з ним і весь Блок Порошенка в «договорняку» на користь Павлова.
БЕЗ ШАНСІВ І БЕЗ СЕНСУ
Дмитро Пирогов, що «виплив» невідомо звідки, проживає в Києві і ніде не працює, як і, схоже, технічний кандидат Костянтина Караманиця Євген Смирний і молодий підприємець Віталій Шолошенко, який іде чомусь від Блоку лівих сил, виходячи з даних, що ми маємо, шансів набрати хоча б 3% не мають. Будемо дивитися далі, і, якщо у цих «політиків» дійсно серйозні наміри, можливо, наше враження зміниться.
МОЖЛИВО, АЛЕ ВСЕ Ж ТАКИ НІ
Сергій Штанько отримав підтримку від криворізької «Свободи», яка пише про нього: «Людина з 1993 року в козацтві, на початку Майдану організував і вдало керував місцевою самообороною, а після Майдану організував протидію сепаратистам. Зараз він очолює Інгульську паланку Війська Запорозького низового. Допомагав армії ще до того, як це стало мейнстрімом, та і не піарився на цьому». Не підтримуючи націоналістичну ідеологію, і розуміючи, що «Свобода» в нашому місті має антирейтинг набагато більший за рейтинг, автоматично не можемо підтримати цього кандидата. Та і не бачимо в нього серйозних перспектив на більш-менш достойні відсотки.
Костянтин Караманиць мав, здавалося, досить серйозні перспективи. Потужний ресурс сімейного бізнесу, головна футбольна команда міста під началом, відсутність серйозних плям на репутації, певний досвід у місцевому політикумі – все це про нього. Але мутна ситуація з криворізькою «Батьківщиною», яку Караманиць спочатку майже очолив, а потім таки пішов, абсолютно неяскрава передвиборча кампанія, незважаючи на безперечно найбільший серед самовисуванців бюджет, ну і, давайте визнаємо, відсутність у кандидата харизми і яскравості шанси його майже вбивають. Особливо враховуючи наявність на окрузі «важковаговика» Павлова. А останні новини про те, що на КЖРК централізовано почали роздавати агітацію за «Сильну Україну», схоже, здатні остаточно вбити довіру тих, хто вірив в Караманиця як в альтернативу «вілкулам».
А ХТО Ж ЛИШАЄТЬСЯ?
Юрій Вовк. Шансів, скажімо чесно, фактично нема. З того, що нам вдалося дізнатися: типовий криворізький підприємець вище середнього рівня. Типовий бізнес: ремонти, деталі для різних ГЗК. В минулому музикант і педагог. Чи дійсно весь бізнес чистий і чесний – не знаємо. Серйозних підозр не маємо, але, звичайно, це Кривий Ріг. Людина, схоже, щиро і чесно повірила, що може щось змінити, і ринулася в бій. Ринулася запізно. Не виглядає підготовленою, не має чіткої ідеології, програми і команди. Але щиро прагне кращого.
Любов Балабат. Вічний опозиціонер, жінка вже поважного віку. Вийшла з науково-дослідницького середовища, з 90-х років займається громадською та навколополітичною діяльністю. Була кандидатом у мери, депутатом міськради. Очолювала криворізьку «Батьківщину». Скандально звідти йшла, судилася, здається, і досі судиться. Не схоже, що має дієву команду, і на цих виборах несподівано «спливла» як мажоритарник від Ляшка. Хоч як дивно, саме цей факт надає пані Балабат досить серйозного рейтингу, адже для простого народу саме цей популіст із вилами є найбільш зрозумілим опонентом вілкулівських структур. Хочемо ми того, чи ні, але на сьогодні це єдиний кандидат, у якого є хоч якісь шанси скласти конкуренцію Павлову, хоча шанси ці, будемо чесними, невеликі.
32-й округ
ТОЧНО НІ
В члена «команди вілкула» Андрія Гальченка в останні дні влили все, що можна – аж до крадених кулінарних рецептів, які розповсюджувалися від його імені з краденою фотографією. Це ще раз чітко показує методи цієї команди: навіть там, де можна не красти, вони, на жаль, обирають нечесний шлях.
Також у «точно ні» впевнено відправляються «кростівець» Геннадій Черствий, який несподівано став БЮТівцем (читайте 4-ту аксіому в 1-му розділі) і Іван Яковченко, заступник голови Довгинцівської райради. Поруч із ними опиняється і Інеса Біла, яка комічно поєднала в собі посаду директора нічного клубу з балотуванням від «аграрного об’єднання». Ще минулої осені ця пані вручала призи дітям-переможцям турніру з танців на пілоні від імені «Партії регіонів».
БЕЗ ШАНСІВ І БЕЗ СЕНСУ
Силован Данелія, що переважно торгує алкопродукцією, став фігурантом кількох міні-скандалів з неправильної агітації, але і без цього не виглядає бодай більш-менш цікавим варіантом. Десь поруч кандидат Сергій Решотка, який радував виборців непоганою українською мовою і численними зустрічами, але має за собою шлейф не дуже зрозумілого бізнесу, пов’язаного з пальним, і до цих виборів абсолютно не був публічною особою. Тож на якісь шанси розраховувати теж не може. Банкір Інна Рубан від Блоку Порошенко, схоже, стане одним із найяскравіших прикладів злиття округа. Феноменально пасивна передвиборча кампанія і так невідомої широкому загалу особи, причому особи, яка, судячи з місця роботи і партії, що висунула, має доступ до солідних фінансових ресурсів. Все це наводить на сумні роздуми. Оксану Шевчик, яку позиціонують у зв’язці з Караманцем, а в останні дні ще й судомно перепозиціоновують у «людину Коломойського», через не дуже зрозумілу біографію й абсолютно невиразне депутатство в місцевій раді також не виходить розглядати серйозно. Цікавою стала поява в останній момент у виборчому списку юриста Валерія Романова (відсудив-таки можливість балотуватися). Всі майданівські події він фігурував недалеко від кандидатки Туровської, яка балотується по цьому ж округу, а раптом виявився її конкурентом. Дільба не таких уже й значних бонусів, які дали активістам Майдану останні події, лишає Романову значно меншу їх частину.
МОЖЛИВО, АЛЕ ВСЕ Ж ТАКИ НІ
В цьому округу склалася цікава конфігурація. Невиразна особистість вілкулівського кандидата могла б дати можливість його конкурентам, доклавши зусиль для правильного об’єднання, взяти округ, але, на жаль, вони не дозріли до таких дій. Хто ж такі ці вони? Читаємо далі.
А ХТО Ж ЛИШАЄТЬСЯ?
Юрій Милобог, раніше не помічений в активному політичному житті міста, провів досить активну кампанію. Багато зустрічей, зовнішня реклама. Досить потужна біографія: серйозний бізнесовий досвід, керівництво чималенькими кампаніями, яке потім кандидат, за його словами, свідомо змінив на наукову діяльність – все це викликає певну довіру. Досить збалансована і адекватна позиція в публічних висловлюваннях. Відсутність серйозного компромату. Якби якась із потужних партій підібрала перспективного кандидата – були б чималенькі шанси.
Світлана Сова, що очолює одну з провідних криворізьких юридичних фірм, якраз ішла від такої партії – яценюківського «Народного фронту». Але кампанія була, скажімо прямо, досить в’ялою, пасивною і невиразною, тому навіть нормальна репутація в місті і «яценюківські відсотки» не допоможуть пані Сові.
Ірина Туровська, дуже відома в не дуже широких колах євромайданівців, волонтерів, що допомагають АТО і «професійних» мітингувальників, давно не приховує своїх серйозних політичних амбіцій. Але постмайданівські спільноти, на жаль, не змогли продемонструвати навіть мінімальної готовності до консолідації зусиль, продовжуючи ділити невідомо що і допомагати конкурентам компроматом один на одного. Це призводить до розчарувань потенційних виборців і вбиває і так не дуже високий рейтинг кандидатів, зокрема, пані Туровської.
В результаті на цьому окрузі, згідно з нашим опитуванням, з числа «невілкулівських» кандидатів найвищий рейтинг має ляшковець Олександр Броєцький. Про нього відомо небагато: керує незасвіченим ТОВ, був пов’язаний із Народним Рухом, який підтримав «Радикальну партію». Чи вистачить цього для перемоги? Дуже сумнівно.
33-й округ
ТОЧНО НІ
Список «ТОЧНО НІ» на цьому окрузі дуже довгий. Через сито свіженького депутатства від «Партії регіонів» однозначно не проходять Олег Малачевський (ще кілька місяців тому очолював Центрально-Міський осередок партії, про припинення – мовчок), Юрій Бобченко і Микола Колесник. І хоч як останній переконував у тому, що планує нас захищати, ще не висохли підписи на його ганебних голосуваннях у міськраді. Співзасновниця фірми «Крост» – переможця всіх «апетитних» криворізьких тендерів Ольга Бабенко не введе нас в оману дахом від Тимошенко. За Ірину Кривенко все каже її депутатство і висування від КПУ. Інна Іванченко, дружина одіозного Сергія Іванченка (головного героя страшно мутних історій з «підриванням» Вітренко в 1999 році і міськвиконкому минулої зими) абсолютно не виглядає здатною на конструктив. Сюди ж віднесемо і відвертого клона Колесника-Тайсона – Миколу Колесникова.
БЕЗ ШАНСІВ І БЕЗ СЕНСУ
Ілля Лівшиць, відомий лише серйозним бізнесом і «дивакуватим» керівництвом ФК «Кривбасс» свого тата, виписує дивні речі в соціальних мережах і незрозуміло що робить на виборах. Темна історія чи то бійця, чи то не бійця АТО Івана Саєнка також насторожує. Володимир Пронькін зі «старого» великого бізнесу і юристка Катерина Шаповалова, яка спробувала зіграти карту «молодіжного» кандидата, абсолютно не переконують.
МОЖЛИВО, АЛЕ ВСЕ Ж ТАКИ НІ
Костянтин Галамага, кандидат від дуже перспективної політичної партії «Сила людей», схоже, свідомо чи ні, зробив фальстарт. Відсутність потужної команди і політичного досвіду не дають йому права сподіватися на серйозні відсотки, але, можливо, відкривають шлях до нових звитяг у майбутньому. Також перспективним виглядає молодий доктор юридичних наук Олександр Макаренко. Його однофамілець Олег Макаренко – однозначно не клон першого з Макаренок. Знаний у Кривому Розі бізнесмен, на жаль, найбільше відомий скандальним знесенням кіосків «Преса-М», які йому належали, він відкрито воював із «регіонівською» владою. Одним із перших пішов добровольцем в АТО, повернувся з пораненням і в останню мить кинувся до бою. Схоже, пізно, і втрутитися в серйозну боротьбу шансів немає. Найбільш одіозний із цієї умовної групи – Костянтин Усов, що балотується від президентського блоку. Яскравий самовпевнений київський журналіст, який із різним успіхом пробував вриватися в політику в Одеській області, повернувся до рідного міста. Його передвиборча кампанія запам’ятається в першу чергу величезною кількістю замовних матеріалів на місцевих сайтах і якимось недолугим скандалом з підриваннями офісів. Темні плями в історії фінансового успіху молодого хлопця також не дають нам можливості рекомендувати його як кандидата, що заслуговує на довіру.
А ХТО Ж ЛИШАЄТЬСЯ?
Володимир Соколовський останні роки набув певної впізнаваності в місті завдяки благодійному фонду, співзасновником і директором якого він є. Фонд опікується переважно парком імені газети «Правда». Успішний бізнесмен, що вийшов із наукового середовища, несподівано балотується від «Народного фронту». Якраз успішним бізнесом пана Соколовського і його соратників під час безроздільного володарювання регіоналів і зв’язками з кандидатом Малачевським йому і докоряють в першу чергу. Але конкретних фактів проти Соколовського ми не бачили, а те, що з висуванцем «команди вілкула» вони опинилися суперниками, і це суперництво триває якраз говорить на користь кандидата. Схоже, минулих досягнень таки виявиться недостатньо для перемоги, але досить великі відсотки пан Соколовський матиме.
Шокуючими для нас виявилися результати кандидатки від «Радикальної партії» Наталії Оксамитної. Для неї, до речі, також. Фактично без рекламної кампанії ця жінка, яка ким тільки не була – і стоматологом, і державним нотаріусом, і головою райради – лідирує в наших опитуваннях. І, незважаючи на весь наш скепсис щодо Ляшка і його партії, ми вважаємо, що зламати гегемонію вілкулівських кандидатів хоча б на одному з криворізьких мажоритарних округів є дуже важливим і симптоматичним. Саме в 33-му ці шанси найвищі, тому, закликаємо всіх до свідомого і відповідального вибору. І не тільки в 33-му окрузі.
